помӧн
[pome̮n] 1. вым. (Весл. Кони, Онеж.) нв. (Гам, Меж.) уд.; см. понӧдз вым. (Кони, Онеж.) помӧн вошны совсем пропасть вым. (Кони) помӧн долгӧ вӧйи я совсем погряз в долгах вым. (Кони) помӧн киссьыны совсем износиться вым. (Весл.) помӧн пельтӧмсьыны совсем оглохнуть вым. (Весл.) помӧн чӧтны совсем бросить, оставить кого-что-л. нв. (Меж.) помӧн чигритӧма платтесӧ вконец обкорнала платье 2. вым. (Онеж.) сильно помӧн озырмыны сильно разбогатеть помӧн куччи гажтӧмсьыны я стал сильно скучать